Мости… Мости… Ростуть у наших
душах,
Єднаючи забуті береги.
Прокинеться ріка, а поруч – суша,
Мов ангел-охоронець від туги.
Надтерпкий смак безглуздої утрати.
Роки – мов сходи, вгору до небес!
Мости… Мости… Їх треба будувати,
У стиглих душах з болю і чудес!
Немає коментарів:
Дописати коментар