Крила дали… І
крила відібрали.
Я бачу їх під
хмарами здаля.
Боюся я?Чи не
боюся кари?
Тримає нас
розпечена земля.
Ковток води – і
кинули в пустелю.
А я – пробачте,
бачите? Жива!
Хіба ж моє -
стілець хиткий під стелю?!
Ні, краще небо
синє і трава!
Сказали слово – й
оніміли губи.
Та це не вирок,-
тільки перший крок!
Вже не гадаю:
любить чи не любить.
Ромашки вже давно
без пелюсток.
Дали два неба – й
зав’язали очі.
Така собі
сумнівна допомога.
Гаряча кава і
безсонні ночі.
І сповідь…
Сповідь… Довгий лист до Бога.
Жене свідомість
сивих дум отару.
І щоби нам
відверто не казали –
Навіть крило у
світі має пару!
Крила дали… І
крила відібрали.
22,06,2017
Немає коментарів:
Дописати коментар