Ти колись промовив: наречена!

Ти колись промовив: наречена!
У конспекті - підписи, і... "Шлюб".
 Глянув океанами на мене,
 І торкнувся ніжно моїх губ.
 Доля розійшлася не на жарти,
Бо у клятви - гумору нема!
 Ми удвох пішли тоді до старту.
 Як же з нас сміялася зима!
 Чи в той день збагнули ми провину?
Знали? Що накоїли до віку?!
 Того дня ти взяв собі дружину.
 Я ( хто ж знав?!) - тебе за чоловіка.
 І зійшлись два серця, дві планети!
На роки від помаху руки...
Скільки літ у грудях б'ється "ДЕ ТИ?"
 І чорніють спогадом круки.
 А зима згубила, розтерзала,
 Розвела дороги і мости!
Ти мене шукав?! І я шукала!
 У дощах, у натовпі, а ти?!
 Хуртовина знов сміється в очі,
 Так відверто сипле нам сніги!
 Давня клятва в грудях кровоточить
 Від такої дикої туги.