Зриваєш думки, наче одяг

Зриваєш думки, наче одяг.

Оголюєш душу. Мерзну.

Тікаю й шукаю цей потяг.

То знову з’являюсь, то щезну.

Ховаю сліди під снігами,

Дощами шляхи змиваю!

А потім… стелю пелюстками

Дорогу до твого раю.

І диким шаленим боєм

У грудях життя барабанить.

Без тебе? А чи з тобою?

Що гірше? Рубці чи рани?

І знов до душі пригнув звіром…

Стоїш, убиваєш очами.

З війною сьогодні? З миром?

Прикрий мою душу словами.

Зігріти чи розтерзати,

Зубами по тілу пройти?

Убити?..

Чи обійняти?

Вирішуй сьогодні ти!



03.2018