Не сполохай
моєї любові,
Що метеликом
сіла на руку...
Стримай
подих. Спинись на півслові,
Не злякай
ані жестом, ні звуком.
Це вона,
крізь роки і печалі,
На розбитій
камінням землі
На ромашки
сідала зів’ялі,
Розкриваючи
крила малі.
Це вона –
все метеликом гордим,
Мов на
світло, летіла в вогонь.
І безжальні
нервові акорди
Обпікали від
уст і до скронь...
У безсиллі, всіма переможена,
З оберемком тривоги і мук,
Так невпевнено й насторожено
До твоїх прилетіла рук!
20.05.2010
Немає коментарів:
Дописати коментар