Пам’ять постаріє ще на мить.
Ти зайдеш без дозволу у душу…
Кроки будуть дзвонами дзвеніть,
Зцілять нас, і зболено розрушать.
Знов уста застигнуть на півслові,
Без образ,
Без фальші і золи.
Кілька крихт забутої любові
У долонях… Як ми зберегли?!
Заспіває осінь голосиста,
Ти мене спитаєш як колись:
«Як же так, нам в різних долях
тісно,
А в одній – ми так і не
зжились?!»
Немає коментарів:
Дописати коментар