Ти не знаєш що таке кохання,
Росами умите навесні,
Одержиме, в подиху останнім,
Спалене в одвічному вогні.
А воно - в ромашкових полонах,
У вітрах розвіяних розлук,
У вокзальних стомлених вагонах,
Що летять до рідних теплих рук…
Ти не знаєш, як вуста гарячі
Обпікає лід байдужих душ…
Осінь знову молиться, і плаче
Вулицями випитих калюж.
Ти не знаєш, як безсонні ночі
Крають серце точеним мечем,
Крилами у вікнах затріпочуть,
І сідають тихо на плече.
Ти не чув оркестрів на світанні,
І не бачив болю і жалю!
Ти не знаєш що таке кохання,
Пустоцвітом кажучи «люблю…»
Немає коментарів:
Дописати коментар